Стабілізація емоційних станів у дитини.

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини перебігає у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у різноманітних емоціях. Це ставлення може бути позитивним, негативним або нейтральним. Нейтральне ставлення не пов’язане з виникненням емоцій.

Емоції впливають на перебіг різних психічних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення, зумовлюють формування певних рис характеру особистості. Емоційний тон присутній уже у відчуттях, які можуть бути приємними та неприємними, викликати позитивні та негативні емоції. Процес сприймання людини, що охоплена радістю, незалежно від об’єкту сприймання, буде разюче відрізнятися від сприймання особи, що переживає сум, смуток.

Что должен уметь ребенок в 1, 2, 3, 4, 5, 6 месяцев и так далее ...

Діти, що демонструють такі особистісні якості, як чесність, чуйність, товариськість, здатність до співчуття, чутливість, дійсно переживають «за всіх», сприймають чужий біль як власний, вболівають за інтереси іншої людини. Вони можуть заплакати від жалю до людини, тварини, пташки, рослини, готові прийти на допомогу тим, хто відчуває в ній потребу.

Виразність почуття власного «я» у дошкільному віці полягає, перш за все, у підкресленому почутті власної гідності, потребі у самоствердженні. Ці діти завжди мають та намагаються відстояти свою позицію, прагнуть до самостійності, проявляють цілеспрямованість та активність у досягненні мети. Вони не можуть терпіти авторитарного тону, принижень та фізичних покарань. У відповідь на зневажливе ставлення діти, про яких ідеться, ображаються, замикаються в собі, іноді плачуть, їм властива висока чутливість до похвали, ставлення інших людей, їм складно відмовитися від своїх переконань, не бути собою, грати не властиву для себе роль.

Зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах, занепокоєння здоров’ям та долею дитини, сім’ї спричинюють невротизацію батьків. Це негативно відбивається на емоційних контактах дорослих з дитиною. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини.

Однією з причин, яка не сприяє стабілізації позитивно-емоційного стану дітей, є авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій.

Тому так важливо, щоб батьки усвідомлювали важливість та необхідність підтримання позитивного настрою та фізіологічних способів позбавлення негативних емоцій у дітей у процесі становлення гармонійної особистості.

9 ігор для стабілізації емоційного стану дитини

або Як швидко заспокоїти дитину

Дітям набагато складніше справлятися з емоціями, що нахлинули, ніж дорослим. Саме тому вони стають вередливими і влаштовують істерики на рівному місці. Щоб цього уникнути, треба допомогти дитині позбавитися від надлишку емоцій.

Пропонуємо декілька цікавих ігор, які допоможуть їм заспокоїтися. Ось вони:

1. Ні звуку! Передавайте один одному дзвоник так, щоб він не задзвонив. Покажіть дитині, як це треба робити – дуже дбайливо і тихо. Якщо вона захоче, нехай задзвонить в дзвоник і уважно послухає, як той звучить.

Якщо дітей багато, сядьте в тісний круг. Спочатку передавайте дзвоник сусідові, а потім тому, хто сидить далі від вас. Добре, якщо для цього треба буде встати і підійти до когось. Головна умова – не порушувати тишу.

2. Змотай клубочок. Запропонуйте дитині змотати в клубочок яскраву пряжу. Розмір клубка з кожним разом може ставати все більшим і більшим.

Не забудьте повідомити їй, що цей клубочок чарівний – забирає смуток, печаль, злість і образу, як тільки починаєш його змотувати, то відразу ж і заспокоюєшся.

3. Я – повітряна куля. Разом з дитиною надуйте декілька повітряних куль, потім з кожної повільно випустіть повітря. Уважно стежте за тим, як з кулі виходить потік повітря.

Потім попросіть дитину стати повітряною кулею: нехай вона набере через ніс в легені якомога більше повітря, а потім випустить його – повільно і плавно.

Нехай дитина розповість вам про ситуації, в яких вона почуває себе повітряною кулею, – коли її переповнюють емоції, коли просто розпирає від злості, образи або ненависті.

Запропонуйте їй в таких ситуаціях використати вправу “Я – повітряна куля”. Потім знову повторіть з нею цю дихальну практику.

4. Заспокой мишку. Дайте дитині в долоньки пухнасту, м’яку, тендітну іграшку у формі мишки (чи іншого звірятка). Потім повідомте їй: “Ось потрапила до тебе в руки маленька мишка, вона така ніжна і беззахисна. Вона так боїться шуліки! Потримай її, поговори з нею, заспокой її”.

Нехай дитина потримає в руках іграшку, погладить її, поговорить з нею, скаже їй добрі слова, заспокоїть. В процесі гри вона і сама заспокоїться.

5. Спокійна вода. Поставте музику, що розслабляє. Ляжте разом з дитиною на підлогу. Нехай займе зручну для себе позу. Поставте умову: якщо хтось рухнеться, йому перепаде… Далі придумайте самі.

Інший варіант: можете не ставити ніяких умов, а просто запросити дитину спокійно полежати і послухати музику.

6. Не дай листочку впасти. Ця проста, але дуже весела гра полягає в тому, щоб не дати клаптику паперу впасти на підлогу. При цьому не можна використовувати руки й інші предмети. Дозволяється тільки дути на невеликий клаптик так, щоб він постійно залишався у повітрі.

7. Як росте дерево. Поставте музику, що розслабляє, приглушіть світло в кімнаті або засуньте штори. Запропонуйте дитині повторювати за вами. Уявіть, що ви паросток, який пробивається крізь землю, щоб стати деревом.

Опустіться на коліна, голова теж опущена, далі почніть “розпускатися” – витягати руки і повільно підніматися услід за ними. Рухи довільні та повільні. У кінці у вас повинно вийти високе дерево. Для цього витягуйтеся вгору, станьте навшпиньки.

Виконуйте цю вправу перед сном, коли вкладаєте дітей спати.

8. Юний археолог. Опустіть кисть руки в таз з кінетичним або звичайним піском (можна взяти будь-яку крупу) і засипте її. Дитині треба обережно “відкопати” руку – тобто проводити археологічні розкопки.

При цьому не можна доторкатися до кисті руки. Як тільки дитина торкнеться вашої долоні, вона тут же міняється з вами місцями.

9. Лагідні дотики. Підберіть 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т. д. Усе це викладіть на стіл. Запропонуйте дитині оголити руку по лікоть, а потім поясніть, що по руці ходитиме “звірятко” і торкатися лагідними лапками.

Потрібно із закритими очима вгадати, яке “звірятко” торкалось до руки, тобто відгадати предмет. Дотики мають бути погладжувальними, приємними.