З 24 лютого життя кожного українця кардинально змінилося. Для багатьох бомбосховища стали другим будинком, сирени – звичним явищем, а бойові дії – жорстокою реальністю. Такі кардинальні зміни стали неабияким стресом для багатьох дорослих, ще більше страждають діти. Дитяча психіка ще не сформована, діти дуже чуйно реагують на зміни та поведінку близьких для них людей. Гуркіт сирени, постійні перебіжки за маршрутом будинок-бомбосховище, вибухи поблизу, а часом і втрата близьких – усе це має свої наслідки.
Які можуть бути порушення у дітей, спричинені стресом в умовах війни, а також як допомогти дитині та надати першу психологічну допомогу – читайте у матеріалі NTA.
Симптоми травматизацї психіки через війну
За результатами дослідження, три чверті українських дітей (75%) демонструють симптоми травматизації психіки через війну. Батьки повідомляють, що найрозповсюдженіший симптом є так звані «емоційні гойдалки», коли настрій швидко і без зовнішніх причин коливається від дуже гарного до надзвичайного поганого і навпаки. Також кожна п’ята дитина має порушення сну, кожна десята – зменшення бажання спілкуватися, нічні кошмари та погіршення пам’яті. Крім того, за результатами дослідження, чверть дітей потребувала медичної допомоги після початку агресії. З них 40% не змогли цю допомогу отримати – через відсутність потрібного лікаря чи лікарні поруч. Відповідно, через те, що не було фахівців поблизу чи неможливість з ними зв’язатися в умовах війни, працювати з психікою дітей доводиться самим батькам чи опікунам.
У міжнародній організації UNICEF виокремили важливі поведінкові реакції у дітей, які можуть буди передвісниками психологічної травми:
- дитина стала пасивною і мовчазною;
- з’явилися проблеми зі сном;
- дитина лякається звуків чи картинок, які нагадують про травму;
- має тривожну поведінку;
- дитина постійно програє травматичну ситуацію в іграх або переказує її в історіях.
У молодших дітей це може проявлятися у повернення до більш ранньої поведінки (наприклад, смоктання пальця). Дитина може звинувачувати себе у тому, що сталося, й казати, що це її провина.
Підлітки можуть ставати більш агресивними, з деструктивною поведінкою. Ймовірно, підлітки теж можуть відчувати провину та сором через події, що сталися в їхньому житті. Вони також можуть різко подорослішати. Щоб стабілізувати ситуацію, варто залучати підлітків до волонтерської допомоги.
Спектр порушень, спричинених стресом, у дітей надзвичайно широкий. Туди входять як давно відомі всім заїкуватість, серцево-судинні захворювання, нетримання сечі, проблеми зі шлунково-кишковим трактом, так і більш рідкісні, практично невідомі медицині. До прикладу, ще в 2015 році у селищі Камишеваха Луганської області п’ятирічна дівчинка Христина довго знаходилася в епіцентрі військових дій і в якийсь один момент втратила вії, волосся та брови. Все, що сталося з нею, не мало соматичних причин, лікарі не знайшли у дитини ніяких захворювань та пов’язують це із травмою нервової системи.
Спостерігаються також численні порушення прав людини під час військового вторгнення РФ в Україну. Відтак, жахливий випадок трапився у Маріуполі цього року. 6-річний хлопчик став свідком знущання та ґвалтування його матері російськими окупантами. Жінка померла від ран, а її маленький син – посивів.
Як бачимо, війна накладає серйозний відбиток на психіку дитини. Тому батьки мають подбати про ментальне здоров’я своїх дочок та синів.
Як допомогти дитині
Дитина стала свідком бойових дій
В кризовій ситуації діти реагують не так, як дорослі. Вони мають конкретні потреби залежно від віку та їхнього розташування. Діти вразливі до несприятливих наслідків через те, що вони маленькі та соціально і емоційно прихильні до батьків чи опікунів.
МОЗ України рекомендує при наданні першої психологічної допомоги дотримуватись такої тактики: спостерігай, слухай, пов’язуй. Тобто необхідно прислухатися до дитини, стежити за її поведінкою та аналізувати, чи відносяться зміни до останніх подій.
«Під час критичної ситуації, яка сталася внаслідок ведення бойових дій, не можна тиснути на дитину, змушувати її розповідати в деталях, що сталося та як вона себе почуває», – застерігає МОЗ.
«Діти пережили страшну трагедію, вони бачили те, що на завжди запам’ятає їх тіло, психіка, і це вже відбиток на покоління. Тому не треба їх питати, розпитувати, як вони себе почувають, який їх емоційний стан, чи було їм страшно і т.д. Ці питання – табу. Потрібно бути поруч, і слухати те, що дитина сама захоче розповісти!» – рекомендують дитячі кризові психологи.
Не можна обіймати дитину, цілувати її, навіть, якщо ви їй дуже сильно співчуваєте. Все, що ви можете зробити – це спитати: «Чи можу я бути поруч, і якщо тобі потрібна моя підтримка, то ось моя рука». Якщо дитина потребує тепла, то вона сама дасть про це знати.
Варто бути обачними і з подарунками. Категорично заборонено дарувати іграшки, які розмовляють, гудять, стріляють і т.д. Також табу на повітряні кульки та феєрверки.
«Не можна говорити такі слова, як «бідненький, як мені тебе шкода». Вони не бідненькі, вони діти, які побачили війну. І це про мужність, а не про немічність. Не треба робити з них психологічних «інвалідів»», – зазначають психологи.
Дорослі мають залишатися в ресурсі
Психологиня Наталія Раїник переконує, що «допомогти дитині пережити стресові події можна лише єдиними способом – залишатись самому спокійним».
«Дитина не знає що «ок», а що «не ок», вона орієнтується на стан батьків, якщо мама переживає і тривожиться – значить є небезпека і дитина зчитує її з стану мами. Діти дуже чутливі і дуже добре відчувають наш настрій. Тому перше і єдине правило – заспокоїти себе. Фактично на цій тезі побудований чудовий італійський фільм «Життя прекрасне» у якому тато з сином перебувають у концтаборі, але тато перетворив їхнє перебування на гру для свого сина і таким чином поміг пережити жахливі події», – пояснює Наталія Раїник.
Діти є найвразливішою категорію, адже вони потребують захисту, любові та підтримки. Для того, щоб зберегти ресурс для своїх дітей, важливо в першу чергу самому дорослому залишатися в ресурсі. Ось основні поради:
- Базові потреби, сон та їжа. Намагайтеся спати та їсти, якщо є така можливість. Це важливо.
- Дихання. Коли відчуваєте сильний стрес/паніку/панічну атаку – концентруйтеся на диханні. Вдих має бути коротший за видих. Рахуйте в голові. Вдих на 5, видих на 8.
- Говоріть зі своїми дітьми. В залежності від віку, обирайте форму і обов‘язково пояснюйте про те, що відбувається та як діяти в ситуаціях небезпеки.
- Говоріть про емоції, будьте поруч та проявляйте емпатію. Наприклад, «тобі страшно, я розумію, але я поруч і я буду захищати тебе».
- Приділяйте увагу дітям, навіть якщо у вас мало часу. Дорослі – це опора для дітей, їм потрібна ваша увага.
- Хваліть, намагайтеся знаходити позитивні моменти, якомога більше говоріть про те, що любите їх.
Якщо дитина боїться сирени
Сирена може викликати відчуття паніки та стресу у кожного з нас, а особливо у дітей, які почувають себе максимально незахищеними.
Дитячий психолог Світлана Ройз зазначає, що реакція дітей під час сирен може бути зовсім різною: хтось замикається в собі, хтось плаче, а хтось починає шаленіти і зовсім не слухає старших. Це нормальна поведінка дитячої психіки при ситуації, що травмує.
Тому дорослі повинні знати, як перемогти дитячу тривожність та нівелювати стан стресу:
- Під час стресової ситуації важливо відчувати ноги. Дітям повернуть впевненість у своїх силах і перемогти страх допоможуть стрибки та тупання. Якщо це можливо, дозвольте дітям бігати. Для цього можна запропонувати ігри на кшталт скакалочки, гумки, класиків, кольорового або пісенного світлофора.
- Якщо ви перебуваєте в людному місці, наприклад, у підвалі багатоповерхового будинку або під землею в метро, і побігати немає можливості, зацікавте дитину зарядкою. Справа в тому, що під час стресу спазмуються м’язи, тому відігнати цей стан допоможуть вправи на розтягування зони шиї та пальців рук. Навчіть дитину і зарядки для м’язів очей: не рухаючи головою, поводьте очима в крайні точки: вгору, вниз, вправо, вліво.
- Якщо ваша дитина ще мала, і ви можете взяти її на руки, зробіть це. Якщо дитина вже доросла, обійміть її, міцно притиснувшись, до живота. Своєю долонею простукуйте її спинку в темпі – 1 удар на секунду. Такий міні-масаж допоможе заспокоїтись, адже під час стресу порушуються функції шлунково-кишкового тракту, через що може виникнути нудота, здуття і навіть діарея. Тепло вашого тіла в районі живота дитини та вібрації від постукувань допоможуть їй відновити роботу ШКТ, а отже адаптація до стресу проходитиме швидше та легше.
- При стресовій ситуації важливо пити, нехай навіть трохи. Нагадуйте про це дитині, постійно пропонуючи попити. Щоб у неї не було можливості відмови, пропонуйте їй варіант із двох можливих дій. Наприклад, запитайте: «Ти питимеш чай чи воду?». В результаті дитина вип’є необхідну її організму рідину і буде впевнена, що це вона сама захотіла.
- Дізнатися про те, що у дитини стрес допоможуть холодні руки. Втім, цей метод допоможе, якщо на нервовому ґрунті вже почалося і явне тремтіння. Насамперед розітріть дитині руки або запропонуйте їй самій потерти долоні одну об другу, поки вони не стануть гарячими. Справа в тому, що в критичній для життя ситуації кров приливає до дихальної системи, серця та мозку. А якщо повернути її до кінцівок, ви дасте своїй психіці сигнал про те, що небезпека відступила.
Важливо стимулювати активність чотирма кроками:
- Заспокоєння;
- Розпитування;
- Підказуйте активність;
- Пудсумуйте ситуацію.
Результатом такої техніки є зниження відчуття безпорадності та заохочення до активності.
Що може спрацювати з дітьми?
- Скажіть, що дитина не сама, ви поруч і ви допоможете.
- Задайте питання, на які дитина буде відповідати розгорнуто. ( не «так» або «ні»).
- Активність. Дайте дитині завдання, яке вона може виконати. Наприклад, попросіть допомогти вам порахувати щось, подивитися номер будинку поруч або дайте будь-яке інше невелике завдання відповідно до віку дитини.
- Розкажіть, що сталося, підсумовуючи ситуацію.
Творимо життя
Психологи зазначають, що досвід психотравми у більшості випадків призводить до феномену, який дослідники назвали посттравматичним зростанням – коли у процесі подолання і зцілення ми стаємо сильнішими, наші стосунки глибшають, міцніє любов і мужність, кріпне дух.
«На жаль, ми не завжди можемо запобігти психотравмуючим подіям. Ми свідомі, що дорога попереду може теж бути непростою і на ній ще буде багато випробувань. Але ми віримо, що як у нашій національній метафорі червоно-чорного вишиття, ми можемо із взаємною підтримкою та мудрістю долати важкі, болючі дії, виклики і перешкоди – і творити життя, наповнене сенсом та любов’ю», – повідомляють психологи.
Психолог-практик Елена Архіпова розповіла, що якщо раптом дитина запитає вас: «Мама, ми всі помремо?, то ви маєте розуміти, що це у дитини глибинний страх. Вам необхідно сказати їм, що ні, ми будемо жити. У нас все буде добре. У нас буде прекрасне майбутнє. Намалюйте дитині це майбутнє і готуйтесь разом з нею до того, що все буде добре.
Ця стаття містить загальні відомості довідкового характеру і не повинна розглядатися як альтернатива рекомендаціям лікаря.